Як виглядає травма прив’язаності у стосунках?

Вважається, що більшість психологічних проблем родом з дитинства. Переживання, які ми відчували в той період можуть позначатися на дорослому житті — на стосунках з іншими людьми, на вмінні справлятися з труднощами тощо. Однією з таких проблем є травма прив’язаності. Якщо описати цей стан однією фразою, то він виглядатиме приблизно наступним чином: “Не підходь до мене, але не залишай мене”. Чому дехто з нас телефонує близьким по сто разів на день, перевіряючи, чи з ними все гаразд, а хтось навпаки – будує міцну стіну навколо себе, не може наблизитися й довіритися? Відповідь криється у типі прив’язаності, яка була сформована в дитинстві. Тож, що таке травма прив’язаності і як її пропрацювати?

Що таке травма прив’язаності?

Прив’язаність – це зв’язок, що формується між немовлям у віці 0-3 роки і дорослим (найчастіше – з мамою, але не обов’язково). Така прив’язаність із часом формує в дитини базове внутрішнє переконання, що світ загалом є безпечним місцем, людям здебільшого можна довіряти, відкриватися й будувати з ними близькі стосунки.Травма прив’язаності виникає у віці від 0 до 3 років, будь-які болісні події у підлітковому чи дорослому віці теж на нас впливатимуть, але не вважаються травмою прив’язаності з погляду термінології.

“Для формування здорової прив’язаності потрібні дві фундаментальні речі. По-перше, поруч із немовлям має бути здебільшого одна й та сама особа. Навіть у разі складної або трагічної ситуації в родині, навіть за відсутності матері, батько, бабуся або навіть няня можуть вберегти дитину від травми прив’язаності, якщо хтось один постійно буде поруч із малюком. Якщо ж дитина до року переходить з рук у руки, залишається на тиждень з однією бабусею, потім на два тижні з іншою, тоді повертається до матері, – це матиме негативні наслідки, навіть якщо усі ці люди люблять немовля й уважно про нього піклуються. По-друге, прив’язаність формується, тільки якщо досвід безпеки регулярний і повторюваний, коли він триває і триває” — наголошує психологиня Надія Табакова.

Типи прив’язаності

Існує чотири основні типи прив’язаності: безпечна, уникаюча, тривожна та дезорганізована.

• Безпечна прив’язаність. Такий стиль прив’язаності формується у дітей, які впевнені в тому, що значущий дорослий, коли потрібно, завжди буде поруч і обов’язково допоможе. Це про відчуття безпеки і довіри, а головне — про відсутність залежності. У дорослому житті така людина легко спілкується і так само легко може залишатися  наодинці з собою, не втрачаючи при цьому спокою і отримуючи від цього задоволення. До потреб свого партнера/партнерки така людина ставиться з розумінням, не сприймаючи  їх як загрозу чи зобов’язання.
• Уникаюча прив’язаність (травма прив’язаності). Виникає, якщо прохання дитини не зустрічають відповіді, а потреби не задовольняються. Дитина робить висновок, що її бажання байдужі дорослому, та намагається пристосуватися до цієї ситуації, пригнічуючи свою потребу в любові та турботі. У дорослому житті така людина уникає близьких стосунків, не довіряє , не вміє виражати свої почуття, регулярно звертається  до інших за допомогою чи порадою. Партнерів/партнерок сприймає як відсторонених. Через страх бути непотрібним, робить вигляд, що не потребує близькості. 
• Тривожна прив’язаність (травма прив’язаності). Формується як наслідок непередбачуваної поведінки дорослого: він то грубий, то ніжний, то байдужий, то зацікавлений дитиною, може несподівано піти, покинувши дитину, і дитина не розуміє, від чого це залежить і чого чекати. У дорослому житті така людина часто відчуває тривогу у стосунках, сильно ревнує партнера/партнерку, не вміє справлятися зі своїми емоціями. Також людина відчуває страх залежності чи боїться виглядати нав’язливою. Регулярно замикається в собі, але через відчуття самотності та тривожності, знову зближується. Така поведінка є циклічною.
• Дезорганізована прив’язаність (травма прив’язаності). Виникає у дітей, які звикли подавляти свої почуття, не зустрічаючи у значущого дорослого допомоги та схвалення, витримуючи з його сторони насмішки та залякування. У дорослому житті така людина почуває себе самотньою через недовіру до оточуючих. Одночасно як боїться близьких стосунків, так і боїться залишитись одною. Вкрай болісно сприймає відштовхування з боку інших.

Як подолати травму прив’язаності?

Психологиня Надія Табакова наголошує: якщо виявити травму прив’язаності можна самостійно, то для того, щоб її подолати варто звернутися до фахівців.

“Запитайте маму, чи ніхто не помирав у родині, чи лежав у лікарні, чи була операція у мами, чи ви розлучалися надовго у віці до трьох років. Ще один діагностичний момент: власну травму прив’язаності можна помітити, якщо у вас є діти й ви уважно поспостерігаєте за своїм станом протягом перших років їхнього життя. Наприклад, до 8 місяців усе було добре, а потім щось ніби зламалося, стало дуже складно піклуватися про дитину, бути поруч із нею, а потім усе знову владналося – ймовірно, цей період, вік 8 місяців, є точкою вашої власної травми” — розповідає психологиня.

Як зазначає гештальт-терапевтка Оля Іванюк-Долженко, психотерапія, насамперед, працює у цьому випадку на відновлення цілісності і дорощування внутрішньої частини, яка тоді залишилася в дефіциті. А також допомагає клієнту все-таки взяти відповідальність за своє життя, за свої дорослі рішення, за вибір, або не вибір. Таким чином, людина починає усвідомлювати: я можу щось з цим робити і знаходити точку своїх можливостей, пробувати змінювати контексти та власні дії, щоб мати інші результати.

Зверніть увагу, раніше HUBZ писав про те, як відчуття самотності в дитинстві впливає на доросле життя людини.