Похвала та визнання з боку інших людей — це завжди приємно. Втім коли людина робить усе заради того, щоб отримати похвалу, намагається робити все “ідеально” , щоб подобатися іншим, забуваючи про особисті кордони, це вже погано. Така поведінка може свідчити про так званий “синдром відмінника”. Що це, звідки з’являється і як позбутися? На ці та інші питання відповіла психологиня Анастасія Котляр у нашому новому відео на Youtube.
Звідки з’являється синдром відмінника?
За словами Анастасії Котляр, у тяжінні до ідеалу, як і у будь-якого іншого явища, є позитивна і негативна сторони. Позитивна — це коли людина закривши умовно всі базові потреби і не обтяжена питаннями виживання, поволі починає тяжіти до чогось витонченого, прекрасного, ідеального. Натомість погана — це коли тяжіння до ідеальності створює неабияку напругу і стрес для людини, настільки ця потреба є гострою та дефіцитарною, що у довгостроковій перспективі це спричиняє певні негативні стани.
Психологиня наголошує, що таке тяжіння до ідеалу з’являється з дитинства. Як правило, “високу планку ” задають батьки. Тобто дитина чує, що треба бути хорошою, красивою, розумною, неконфліктною, зручною, приносити грамоти, медалі тощо. І робити у тому віці, коли вона ще до цього не готова, певні надзусилля і успіхи. З огляду на те, що у дитини психіка не сформована, як власне і мозок, для того, щоб обробляти такі серйозні великі процеси і давати результати, дитина опиняється в позиції, коли їй нібито треба раніше подорослішати, але вона раніше подорослішати не може. І тоді починає шукати шляхи, як досягти цієї “високої планки”.
“Ця історія часто обтяжена тим, що батьки роблять “негативне підкріплення”. Тобто, коли дитина не приносить необхідний позитивний результат, щось не так зробила, батьки ігнорують її, не проявляють любові та уваги. І це створює дефіцит, травму і навіть “нарцисичний голод”. Така дитина, ставши дорослою, багато ресурсу буде вкладати для того, щоб компенсувати той дефіцит і ту травму, які були колись в минулому, але залишились у психіці”, — зазначає Анастасія Котляр.
Тяжіння до ідеалу не завжди про розвиток, але й про невроз
Тобто, з одного боку, тяжіння до ідеалу змушує людину бути ефективною, розвиватися і прогресувати. Втім, з іншого боку, коли є великий дефіцит або сформована травма довкола цього прагнення ідеальності, то тоді мова йде про невроз. Людина постійно зайнята обслуговуванням ідеї, що їй потрібно слідувати якомусь інтроєктованому ідеалу. Тобто, ідеалу, насадженому ззовні, у цьому випадку, батьками.
Синдром відмінника може сформуватись у будь-кого, але більш наочно його можна побачити у людей, чия сфера діяльності пов’язана з тим, щоб отримувати схвальний фідбек, наприклад, у блогерів чи акторів. Зазвичай, це говорить про підміну, людина намагається закрити той дефіцит, що сформувався ще в дитинстві, завдяки соцмережам, публічності. Тобто, людина добирає ту любов, сприйняття, підтвердження значущості і цінності, яку не отримала від батьків, через аудиторію. При цьому, людина звісно відчуває фідбек. Але зважаючи на те, що це підміна, людина не може закрити цей дефіцит, сатисфакція не наступає, і тому людина ніби постійно біжить до ідеалу краси, статусу, компетентності тощо. У кожної людини своє. Ця гонитва за “ідеалом” призводить до того, що людина постійно знаходиться в стресі.
Як людині подолати синдром відмінника?
“Зазвичай це дуже успішно працює в терапії, адже своїх “сліпих зон” людина не бачить, вона часто не помічає, коли є підміна. І тут потрібен психотерапевт, який зможе з боку побачити цю схему, за якою людина і будує цей “біг по колу” за своїм ідеалом. І ось коли з навколишнього середовища “знімається” проєкція батьківської фігури, тоді у людини зменшується напруга і стрес. Якщо ми говоримо про блогерів або акторів, деякі з них після цього, можуть “зійти з дистанції”. Вони вже не так компульсивно добиватись любові аудиторії, але позитив у тому, що вони стануть більш спокійними. А також можливо підуть в інші сфери діяльності, де будуть отримувати справжнє актуальне задоволення, а не перебувати у гонитві за нав’язаним ідеалом. Або якщо людина справді має акторський чи ораторський талант, вона почне отримувати більше задоволення від самого процесу”, — пояснює психологиня.
Анастасія Котляр додає, що завдяки певній терапевтичній роботі у людини з’являється здатність ніби зі сторони відслідковувати батьківські інтроєкти, нарощується відчуття самодостатності. А також це допомагає пропрацювати дефіцити.
Щоб завжди отримувати сучасний, якісний та унікальний відео-контент про здоров’я — підписуйтесь на наш YouTube канал та натискайте дзвоник, аби першим дізнаватися про наші новинки. Раніше ми розповідали про те, як перестати порівнювати себе з іншими.
Анастасія Котляр — дипломований практикуючий психолог, арт-терапевт, тренер-педагог у дитячій акторській школі. Навчається на гештальт-підхід. Працює у наркологічному центрі.
Ми любимо тексти без помилок. Але часом вони трапляються. Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.