Плейбек-театр: вплив на людину, яка пережила травматичні події

З початку повномасштабного вторгнення українці перебувають у постійному напруженні та стресі. Події, що відбуваються останні вісім місяців, відверто шокують та жахають. На превеликий жаль тисячі людей отримали тяжкі психотравми. Серед них і ті, хто не був безпосереднім учасником певних травмуючих подій —  так званий “синдром свідка”.  Українці як ніколи потребують психологічної допомоги та певного зцілення на психоемоційному рівні. Більш того, це має бути комплексний, всеохоплюючий підхід.

Ми неодноразово інформували вас про різні “гарячі лінії” психологічної підтримки, що доступні як в Україні, так і за кордоном; зазначали про важливість і певну недооціненість такого напряму психотерапії як арт-терапія. Також раніше ми розповідали про роль творчості та мистецтва під час війни. Сьогодні ж ми певним чином конкретизуємо це питання і поговоримо, про різновид театрального мистецтва під назвою “плейбек-театр” та його вплив на людину, яка зазнала травматичних подій.

Що таке плейбек-театр?

Плейбек-театр —  (англ. “театр відтворення”) — це інтерактивна форма імпровізаційного театру, в якому глядачі розповідають особисті історії та спостерігають за їх розігруванням. У дійстві плейбек-театру завжди є ведучий , який організовує ці практики та супроводжує весь процес — від вступного до заключного слова. Він просить когось з аудиторії розповісти історію з власного життя. Під час відтворення історії глядач може обрати акторів для виконання різних ролей.

Після цього всі присутні спостерігають за перфомансом, оскільки історія “оживає” у цікавій художній формі, зазвичай під музичний супровід. При чому актори намагаються поглибитись у історію, відобразити певний прихований зміст та переживання. Після чого, людина, яка розповіла цю історію має можливість поділитися емоціями та враженнями, які виникли під час відтворення. Загалом перфоманс триває близько півтори години. За цей час актори відтворюють близько десяти історій.

Плейбек-театр і психотерапія

Плейбек-театр не є методом психотерапії, і ось чому:

• плейбек-театр не має медичної моделі зцілення, він навіть не ставить собі це за мету, працюючи не з “проблемами”, а з “історіями” людей;
• плейбек-театр позбавлений притаманної психотерапії приватності: хоча це дійство й інтимне, але водночас і публічне;
• баланс “влади” у плейбек-театрі специфічний – наприклад, актори тут більш “вразливі”, ніж психотерапевт;
• більшість зовнішніх кондицій суттєво відрізняються від психотерапевтичних: величина та відкритість приміщення; тривалість, гучність та обсяг невербаліки.

Незважаючи на це, фахівці, розглядають плейбек-театр таким, що має певний цілющий, психотерапевтичний ефект та психотерапевтичний потенціал. Отже, вихід плейбек-театру за межі психотерапевтичних практик зовсім не означає, що він не справляє певного впливу на людину, схожого на той, що має місце на сеансах психотерапії.

Сьогодні такі перфоманси активно використовуються у соціальній роботі з людьми, які пережили травмуючі події — перебували у гарячих точках, постраждали від стихійного лиха тощо.  То

Психотерапевтичні ефекти плейбек-театру

Серед “цілющих” ефектів плейбек-театру  молодший науковий співробітник Інституту соціальної та політичної психології НАПН України, співзасновник ГО “Всеукраїнська асоціація плейбек-театрів”, засновник та керівник Української школи плейбек-театру, Київського плейбек-театру “Déjà vu plus” — Володимир Савінов виокремлює наступні:

• Ефект готовності до саморозкриття. Прийняття людиною рішення розповідати чи ні свою власну історію на загал. Тобто, наскільки людина готова поділитися переживаннями, пов’язаними з травмуючими подіями.
• Ефект самовизначення. Цей ефект досягається на етапі розповіді історії. Людина має змогу не тільки висловити власні почуття та емоції, а ще усвідомити та доосмислити їх. Крім того, виявлено певну цікаву тенденцію: учасники плейбеків, які пережили травмуючі події, зазвичай розповідають не про саму подію, а про те, як вони намагаються побороти її наслідки та адаптуватися в нинішніх умовах. Тобто мова йде про певне рефлексування власного досвіду.
• Ефект насичення наративу. Досягається на етапі відтворення історії акторами. Історія ніби повертається людині в іншій формі — текстово-візуально-образній, що певним чином  змінює сприйняття людиною власної історії.

• Ефект відчуження. Також спостерігається у оповідача, в момент відтворення його особистої історії на сцені. Суть цього ефекту полягає в умовному перетворенні людини з “персонажа” історії на його “автора”, тобто розвиток здатності особистості  оцінювати ситуацію зі сторони, що дає можливість опрацьовувати емоції і усвідомити їх. В плейбек-театрі відчуження історії відбувається задля її подальшого присвоєння, а не цілеспрямованої трансформації. Такий підхід, робить більш тісним контакт оповідача зі його спонтанними самопроявами, полегшуючи їх присвоєння та активізуючи відповідальність за них, що також сприяє прийняттю себе-реального, а не такого, яким хотілося б бачити себе в майбутньому.
• Вирівнювання емоційного стану людини-оповідача. Наприкінці відтворення історії людина має змогу відреагувати на побачене, висловити свої враження та емоції, що закріплює попередні “цілющі” ефекти перфомансу, дає певне відчуття усвідомлення.

Загальний ефект об’єднання

Разом з тим, казкотерапевт, гештальт-терапевт, бізнес-тренер, етнотерапевт, творець Дніпровського плейбек-театру “Сусіди” — Роман Кандибур наголошує на певному ефекті об’єднання. Він зазначає, що будь-яка історія, яку розповіли, вже не належить одній людині, вона належить спільноті, яка її почула. Тобто, люди, що складають певну аудиторію, стають ближче один одному. І таким чином людина відчуває підтримку з боку інших.

Отже, ми бачимо, деякі різновиди мистецтва дозволяють не тільки висловити свої емоції та переживання, але більш глибоко пропрацювати їх, усвідомити і рефлексувати власний травматичний досвід. Більше про плейбек-театр ви можете дізнатись на фейсбук-сторінці Української школи плейбек-театру.

Ілюстрація theatre.love