Крихітні пластикові частинки потрапляють в організм з їжею, водою та повітрям, накопичуючись у тканинах та клітинах. Це вже не новина, і сприймати це мусимо як даність. Вчені навіть назву вивели для цього явища – “пластикоз”. Та вважалося, що принаймні центральна нервова система достатньо захищена від проникнення стороннього матеріалу гематоенцефалічним бар’єром. Проте вчені з’ясували, що пластик здатний долати і його. І вже через пару годин після їжі мікропластик здатен проникати навіть у мозок.
Мільйони тон пластику, що потрапляють у природу щороку, не лежать мертвим вантажем. Повільно розкладаючись, вони поширюються у ґрунті, воді та повітрі, потрапляючи в живі організми. Крихітні пластикові частинки накопичуються в рослинах і тваринах. І згодом здатні викликати найсерйозніші проблеми зі здоров’ям.
Як пластик знаходить дорогу у наші тканини? З їжею він опиняється в кишечнику, звідки кров’ю та іншими рідинами розносяться по всьому тілу. Проникає в тканини, вражає навіть клітини. Досі вважалося, що поки залишається один орган, надійно захищений від пластикового забруднення – це мозок.
Але нова робота вчених із Медичного університету Відня показала, що й ЦНС беззахисна перед пластиком. Експерименти на мишах, які отримували кілька частинок полістиролу разом з їжею, продемонстрували, що вже через дві години після їжі найдрібніші опинялися в головному мозку тварин. Про це Лукас Кеннер (Lukas Kenner) та його співавтори написали у статті, опублікованій у журналі Nanomaterials.
Як мікропластик опиняється у мозку
Гематоенцефалічний бар’єр центральної нервової системи утворений кількома шарами особливо щільно укладених клітин. Вони контролюють рух речовин між ЦНС та іншими частинами організму. І захищають її від мікробів, токсинів і навіть “зовнішніх” імунних клітин, здатних завдати великої шкоди чутливій нервовій тканині. Як показали досліди Кеннера та його колег, подолати цей кордон здатні лише найдрібніші пластикові частинки, розміри яких не перевищують 0,001 міліметра.
Вчені з’ясували, що ключову роль у здатності мікропластику проникати через гематоенцефалічний бар’єр грає його “біомолекулярна корона”. Тільки но крихітний фрагмент пластику з’являється в організмі, його поверхню “обліплюють” різні біологічні речовини, включаючи холестерин. Саме наявність такої оболонки дозволяє крихітним частинкам долати останній рівень захисту організму та опинятися у його “святая святих” — людському мозку.
Поки вчені не можуть чітко сказати, до яких порушень призведе накопичення мікропластику в тілі. Але достеменно відомо, що пластикоз є щонайменше свідченням забрудненням організму.
Зверніть увагу, раніше HUBZ писав, що науковці знайшли потенційну протиотруту від блідої поганки.
Ми любимо тексти без помилок. Але часом вони трапляються. Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.