Коли Земля лікує: як час на природі змінює пам’ять, уяву та логіку

Без взаємодії з природним середовищем наш мозок перестає добре працювати. Як доводить новий напрям екологічної нейронауки, контакт із довкіллям – це не розкіш, а необхідність. Адже проведений час на природі змінює пам’ять, уяву та логіку. Про це з посиланням на дослідження науковців пише видання The Guardian.

“Лише тоді, коли я знаходжусь на свіжому повітрі й уважно дивлюся на дикі речі навколо мене, мій розум заспокоюється і ніби завмирає на мить. Причому “психічне перезавантаження” забезпечує не обов’язково відвідування природних заповідників, де можна споглядати рідкісні види флори чи фауни. Таку ж дію на нас мають прості щоденні зустрічі з осередками природи – маленькі парки, окультурені лісові масиви, зелена зона за містом, прибудинковий сад тощо. Ці нотки дикості освіжають мій розум, розширюють мій кругозір і піднімають настрій. І нічого, що я споглядав їх вже тисячу разів. Кожна нова зустріч – як побачення”, — пояснює Джеймс Гілберт, еколог із Нортгемптонширу, Велика Британія.

Такі свідчення сили природи не є чимось новим. Новим є напрямок екологічної нейронауки, який прагне дослідити: чому і як перебування на природі так сильно впливає на наш мозок.

Зелений і блакитний – “союзники” мозку

Вчені вже провели дослідження, які показують, що зелене (рослинність) і блакитне (водойми) середовище пов’язане зі зниженням стресу, покращенням настрою, більшою кількістю позитивних емоцій і зменшенням тривоги та роздумів. Але доведено також, що вплив природи також сприяє посиленню когнітивних функцій. Він покращує всі процеси, залученим для отримання знань і розуміння, включаючи сприйняття, пам’ять, міркування, судження, уяву та алгоритми вирішення проблем. Одне з недавніх досліджень показало, що всього через 40 секунд, які учасники експерименту дивилися на зелений дах, вони робили менше помилок у тесті, ніж коли вони дивилися на бетонний дах.

Директор Лабораторії нейронаук про навколишнє середовище Чиказького університету, доктор Марк Берман досліджував мозок піддослідних за допомогою тесту, відомого як завдання зворотного розмаху цифр. Вимагав від учасників повторювати послідовності чисел у зворотному порядку. Потім він відправив їх на 50-хвилинну прогулянку в міському середовищі (центр міста) або на природі (парк). Повернувшись, вони повторили завдання. “Ефективність покращилася приблизно на 20% у тих учасників експерименту, які гуляли на природі. А не у тих, які блукали вулицями міста”, — розповідає науковець про свій експеримент.

За словами екологічного психолога з Університету Мельбурна, професора Кетрін Вільямс, підсилення можливостей мозку від перебування на природі виходить за межі отримання правильних відповідей у тестах.

“Дослідження постійно демонструють посилення креативності після занурення в природне середовище. Одна наукова робота показала, що чотириденний похід без гаджетів підвищив креативність учасників на 50%. У цьому дослідженні використовувався тест, який широко використовується як міра творчого мислення та проникливості. Суб’єктам дають три слова, і учасники експерименту повинні придумати слово, яке їх пов’язує. Наприклад, “великий, сільський, тістечко-сир”.)

“Люди краще функціонують у природному середовищі”

Відповідно до гіпотези біофілії, яку популяризував американський соціобіолог Е. О. Вілсон, люди краще функціонують у природному середовищі. Оскільки наш мозок і тіло еволюціонували в природі та разом з нею.

“Біофілія має великий сенс”. Це як мисливці-збирачі, ті, хто був найбільше налаштований на взаємодію з природним середовищем, мали найбільше шансів вижити. Але потім ми збудували всю цю інфраструктуру. Ми намагаємося використовувати мозок мисливця-збирача, щоб жити в надзвичайно стресовому та вимогливому сучасному світі”, — зауважив когнітивний нейробіолог, керівник Лабораторії прикладної когніції в Університеті Юти, доктор Девід Страєр.

Звісно, життя мисливця-збирача не було легким. Але, каже Стреєр, реакція “бийся або тікай”, яку ми розробили, щоб справлятися з цим, погано підходить до сьогодення.

“Більшість стресів, з якими ми стикаємося сьогодні, не потребують фізичної реакції. Але вони все одно запускають той самий фізіологічний ланцюжок. Це підвищення рівня кортизолу, прискорене серцебиття та посилення пильності. І воно впливає на імунну та серцево-судинну функцію, а також на пам’ять, настрій і увагу”, — пояснює науковець.

Вплив природи активує парасимпатичну нервову систему – гілку нервової системи, яка здебільшого перебуває у стані “спокою”. Це вселяє відчуття спокою та благополуччя, які дають нам змогу мислити чіткіше та позитивніше, креативніше і більш результативно.

Для перезавантаження не обов’язково насолоджуватися природою

Одна з нещодавніх теорій припускає, що за цим явищем може стояти окситоцин (гормон “зв’язку”), який має потужний антистресовий і відновлюючий ефект. Він виробляється, коли ми перебуваємо в природних умовах, які сприймаємо як безпечні, приємні, спокійні та знайомі.

Але якби його здатність змушувати нас “почуватися краще” була єдиним шляхом, яким природа впливає на мозок, це спрацювало б, лише якщо ви отримуєте насолоду від природи. А послідовники Вуді Аллена з його тезою: “Я люблю природу; я просто не хочу ні з чим з цього контактувати особисто”, не відчули би стимулювання мозку.

Берман змушував своїх піддослідних гуляти в різні пори року.

“Навіть у січні, коли на вулиці було нуль градусів, сіро, вогко і незатишно, і людям не подобалася прогулянка на природі.. У тесті вони все одно демонстрували згодом покращення продуктивності. Їм не потрібно було “насолоджуватися” впливом довкілля, щоб отримати покращення когнітивних результатів”, — наголосив вчений.

Дослідження Бермана та інших вчених показують, що покращення когнітивних функцій не пов’язане з покращенням настрою чи приємними емоціями. Просто так працює вплив довкілля на людину: ми опиняємося на природі і автоматично отримуємо перезавантаження з розширенням наших природних функцій. Проведений час на природі змінює роботу пам’яті, розширює горизонти уяви та покращує роботу логіки.

Зверніть увагу, раніше HUBZ писав про дослідження науковців, яке показало, що мозок людини не працює як комп’ютер, а пам’ять не є сховищем.