Стокгольмський синдром – інтерв’ю з психологинею Катериною Лазор

Весь світ став свідком справжніх жахіть, які доводиться переживати українцям. Велика кількість людей зазнає жорстокого насильства, перебуваючи в окупації. Це, безумовно, впливає на психіку викликаючи певні зворотні реакції, однією з них є стокгольмський синдром – несвідома захисна реакція жертви насильства, у вигляді симпатії та прихильності до кривдника.

Детальніше про цей феномен, спеціально для нашої редакції та в рамках соціального проєкту “HUBZ psychology”, розповіла членкиня Української психологічної асоціації, Української асоціації сімейних психологів, Соціологічної асоціації України, Центру Українсько-Європейського наукового співробітництва, а також лауреатка рейтингу “ТОП-100 жінок України” – Катерина Лазор.

Як з’явилося поняття “стокгольмський синдром”? Які гучні приклади цього феномену Ви можете назвати?

“У 1973 році швецький злочинець Ян-Ерік Олссон пограбував банк у Стокгольмі, взявши людей у заручники. На п’ятий день за допомогою газової атаки, злочинця вдалося змусити здатися, але на здивування більшості – звільнені співробітники банку особисто найняли Олссону адвокатів, переконуючи поліцію, що він їм не нашкодив. Психіатр, який працював з цією справою, пояснив поведінку заручників певним синдромом, який потім отримав звучну назву “стокгольмський синдром”. 

Так само показовою історією є викрадення Патті Хертс – дочки американського мільйонера. Через кілька місяців полону, та низки виконаних умов з боку її батька, дівчина відмовилася повертатися у родину і приєдналася до ліворадикального терористичного угрупування, яким і була викрадена, виправдовуючи його”.

Як розпізнати стокгольмський синдром?

“Стокгольмський синдром має декілька ключових ознак. Насамперед, він характеризується тим, що жертва виправдовує дії людини, яка принижує і проявляє агресію. Разом з тим, небажання співпрацювати з суспільством або поліцією в залученні агресора до відповідальності. Також це безумовна віра жертви насильства у чесність намірів агресора, самоприниження та відчуття особистої провини, визнання влади агресора”.

Які передумови стокгольмського синдрому або простіше: чому в однієї людини, що стала жертвою насильства не буде спостерігатися синдрому, а в іншої він з’явиться?

“До стокгольмському синдрому особливо схильні люди, які росли та жили в обставинах, де насильство було нормою. Наприклад, діти, які зростали в атмосфері агресії та негативу до їхньої особистості. Саме через це, на підсвідомому рівні у більш дорослому віці – вони сприймають таку поведінку свого партнера, або когось з оточуючих – як цілком нормальну”.

Як допомогти людині із стокгольмським синдромом? 

“На жаль, ми живемо в ті часи, коли жертвами не лише фізичного, а й психоемоційного насильства стає величезна кількість людей. Зі свого боку – все, що ми можемо зробити і головне, як можемо допомогти – своєчасно відреагувати, помітити характерні ознаки насильства та не залишатися байдужими до проблем інших.

При цьому діяти потрібно максимально тактовно та обережно. У жодному разі не варто намагатися переконати людину у тому, що агресор завдає їй шкоди. Це може призвести до протилежного результату – жертва насильства навпаки стане на одну сторону з кривдником. Насамперед, важливо проявити підтримку, дати зрозуміти людині, що ви з нею на одному боці, проявити співчуття. А також ненав’язливо порекомендувати звернутися за допомогою до фахівців”.

Стокгольмський синдром – це вузькоспеціалізований термін. Та на жаль, в контексті великої кількості насильства по відношенню до людей, які проживають на тимчасово окупованих територіях, ця реакція психіки нерідко стає нормою на ненормальні події. Це ознака серйозної психологічної травми. Саме тому важливо знати та вміти розпізнати це явище, аби підтримати та допомогти тим, хто поруч.

Зверніть увагу, раніше ми для вас підготували добірку книжок про відчуття радості.