Багато хто з дитинства ненавидить своє безсилля, слабкість, відсутність можливості впливати на ситуацію. Через це таким людям важко визнавати свої обмеження, втому. І важко просити про допомогу, важко підтримувати тих, хто поруч (але не робити справу ЗА НИХ).
З терапевтичного досвіду можу сказати, що ця «лють до безсилля» часто є головною причиною, через яку людині хронічно не вдається досягти успіху. Адже це потребує тривалих зусиль в одному напрямку і залежить від багатьох людей. Тому що на такому шляху багато разів людині доводиться стикатися зі своїм безсиллям і його визнавати. Таке ставлення до слабкості – це наслідок виховання, коли контакт дитини з дорослими відбувався у двох основних режимах:
- Гіперм’якому, коли підтримка була майже відсутня і дозволялося все, що завгодно, тому що дорослі були цілковито зосереджені на власних справах.
- Гіпержорсткому, коли дорослі повністю перехоплювали контроль, робили справи за дитину, а не разом із нею, а обмеження набирали вигляду жорстких заборон.
Агресивна реакція на обмеження формується тоді, коли гіперм’який режим є основним і звичним для дитини, а гіпержорсткий буває нечасто. Дитина бунтує, але її бунт завжди жорстко пригнічується, що породжує відчуття безсилля.
В дитинстві у таких дітей складно з друзями, тому що їм важко до них пристосовуватися і тримати взаємні кордони. Зазвичай вони або повністю контролюють друзів, або повністю їм підкоряються. А коли така дитина стає дорослою, тоді знову ж через нестачу гнучких кордонів, вона не може забезпечити собі відчуття впевненості.
РЕАКЦІЯ НА СЛАБКІСТЬ
Зазвичай з цим патерном ми працюємо в психотерапії, але наразі я бачу, як подібна проблема починається у багатьох людей внаслідок отримання травматичного досвіду. Люди, які перевантажені всім тим, що відбувається, починають спрощувати свою поведінку. Їхні оцінки і рішення стають більш жорсткими і категоричними. Але коли вони не можуть знайти просте рішення – вони починають просто ігнорувати все, що стосується складної проблеми.
В такі періоди, щоб не втратити своїх друзів і не зіпсувати свої стосунки з близькими, щоб цей патерн не став хронічним і не почав передаватися дітям – людям потрібна підтримка. Підтримка в тому, щоби:
- справлятися з розмовами,
- не ігнорувати важкий стан того, хто поруч,
- не уникати взаємодії, коли не зрозуміло, що варто сказати або зробити,
- не займати жорстку позицію, яка може образити близьку людину,
- знаходити в собі сили вибачитися першим, коли сталося відчуження.
В проєкті «Як ти, брате?» ми збираємо сучасний досвід того, як люди справляються з найбільш складними ситуаціями і узагальнюємо його в прості алгоритми, які може застосувати будь-яка людина навіть тоді, коли сама виснажена. Завантажуйте, читайте, використовуйте, пояснюйте іншим, даруйте їм друковані варіанти.
Поки ми є одне в одного, ми непереможні і незламні, а для цього нам потрібно вміти спілкуватися і підтримувати одне одного навіть тоді, коли самим складно.
Ілюстрація rumed-t.com
Зверніть увагу, раніше HUBZ писав про опитування: більшість українців мучить втома та стрес.
Ми любимо тексти без помилок. Але часом вони трапляються. Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.