ЛГБТ+ спільнота: сприйняття та несприйняття соціумом

Гендерна самоідентифікація завжди була психологічно напруженим питанням навіть для традиційних культур. Гендерна ідентифікація або біологічна стать є невід’ємною частиною самоідентифікації практично всіх людей. Лесбіянки, геї, бісексуали та трансгендери – ЛГБТ+ спільнота часто стигматизується суспільством і стикається з гомофобією, трансфобією, дискримінацією. А ще ризиком бути відкинутими власною сім’єю та іншими родичами, друзями та суспільством через свою SOGI. Тому ЛГБТ+ часто приховують цей найбільш особистий аспект свого приватного життя від сім’ї, друзів чи колег. Прийняття своєї сексуальності через страхи, стереотипи – є актуальним питанням, яке знаходиться у площині міфів, стереотипів, церковних канонів. Які ми сьогодні спробуємо розвіяти.

Гендерна ідентичність

Гендерна ідентичність відноситься до глибокого усвідомлення обличчям своїх індивідуальних особливостей гендерної приналежності. Вона може як збігатися, так і не збігатися зі статтю по народженню, і включає індивідуальне відчуття свого тіла та інші прояви гендерної приналежності (тобто «гендерне самовираження»). Такі, наприклад, як одяг, мова та манера поведінки. Стать людини (Ч/Ж) зазвичай визначається при народженні і з цього моменту вона стає соціальним та юридичним фактом.

Тож, гендерна ідентичність не те саме, що сексуальна орієнтація: трансгендерні люди можуть визначати себе, як гетеросексуальні, бісексуальні чи гомосексуальні. Під сексуальною орієнтацією нижче розумітимемо одну з природних якостей людської особистості, що полягає в спрямованості психоемоційної сфери людини, А також її сексуальних потреб на представників виключно протилежної (гетеросексуальності), виключно своєї (гомосексуальності) біологічної статі або обох статей (бісексуальності).

З точки зору науки

Найцікавіше і досить логічне трактування запропонував засновник психоаналізу Зигмунд Фрейд на межі XIX-XX століть. Він вважав, що всі люди з’являються на світ із вродженою бісексуальністю, яка по ходу дорослішання переростає у несвідомий вибір індивідом гетеросексуальної чи гомосексуальної поведінки. Фрейд при цьому ніколи не розглядав фізичний потяг до власної статі як хворобу. Широко відоме його висловлювання у листі до жінки, яка просила вилікувати її гомосексуального сина

«Гомосексуальність, звичайно, не є перевагою, але це не те, чого варто соромитися, не порок, не деградація, і її не можна кваліфікувати як захворювання», — стверджував Фрейд [1].

Незважаючи на фрейдистські теорії, безліч сучасних дослідників завзято продовжують стверджувати, що одностатеве кохання — є відхиленням від норми, хворобою і при цьому виліковною (із чим ми категорично не згодні!).

Вигаданий Денієлом Сігелем термін «вікно толерантності» (або поріг стресу) описує, як наш розум і тіло реагують на стрес. Коли ми знаходимося в межах нашого порогу, каже Томпсон, такі почуття, як роздратування, гнів чи тривога, незручні, але ми можемо керувати ними та продовжувати функціонувати [2]. Наше вікно толерантності формується нашим життєвим досвідом, а кожна людина є унікальною», — каже Томпсон. Травматичний досвід може звузити наше вікно. Інші фактори, такі як соціальна підтримка, почуття безпеки та способи подолання своїх почуттів, можуть збільшити поріг стресу. Може бути корисно думати про наші вікна як про порожню склянку, а про стрес — як про воду, яка його наповнює. Поки склянка не повна, ми можемо стримувати воду. Однак, коли склянка наповнюється надто високо, вода переливається через край і створює безладдя. Те саме вірно і для нашої здатності переносити стрес. Коли наша метафорична чаша переповнюється, стрес пригнічує механізми подолання і включаються наші реакції боротьби, втечі чи завмирання.

ЛГБТ+, релігія та гріх

Власне, аспекти «несприйняття ЛГБТ» пов’язані із національними, релігійними та традиційними цінностями у сфері гендерних ролей, сексуальності та сім’ї. По-перше, якщо із традиційними цінностями все зрозуміло, то негативне ставлення до ЛГБТ+ формується і під впливом релігійних переконань. Наприклад теза, що ЛГБТ є гріховними і діють всупереч релігійному вченню. Подібні аргументи беруться з певної інтерпретації релігії, щоб підтримати думку про те, що ЛГБТ+ шкодять релігії і віруючим. По-друге, традиційні цінності можуть бути пов’язані з поняттями ґендера та сім’ї. Тоді вони сприймаються як люди, які переступають норми сприйняття та межі розуміння того, що означає бути «чоловіком» чи «жінкою». Це вважається зухвалим та неприйнятним.

Віра – це енергія душі, яку ти віддаєш у те, що віриш

Багато релігійних лідерів таврують гомосексуальність як щось аморальне і публікують попередження про демографічну загрозу. Та інші все ж таки вказують на те, що боротьба з дискримінацією ЛГБТ належить до сфери правосуддя. Адже нас звинувачували і змушували страждати за те, що від нас ніяк не залежало. Те саме стосується гомосексуальності тощо. І все ж таки нам близька позиція, що Віра – це енергія душі, яку ти віддаєш у те, що віриш. Релігія (позначає З’єднання) – це образ Бога, Дух. Релігія без Віри мертва, а Віра без основи – порожня. І саме завдяки Вірі – «Щоб повірити в Бога, досить просто повірити в Нього та Йому». Бог любить тебе завжди: коли ти на вершині і коли ти на дні. Саме Релігія і вказує на з’єднання із Богом» [3].

Це, на нашу думку, вичерпне пояснення абсурдності неприйняття ЛГБТ із позиції Релігії. Саме тому, ми визначаємо дискримінацію, домагання та насильство або загрозу насильства як поведінку, що випливає з гомофобії, біфобії та трансфобії. Які, одночасно, самі ґрунтуються на гетероциснормативних соціальних структурах, інститутах та практиках. Іноді вони можуть бути тонкими, але все ж таки руйнівними. Або вони можуть бути відкритими і конфронтаційними, що розігруються з метою заподіяння фізичної та емоційної шкоди людям. Досвід дискримінації, домагань та насильства може спричинити стрес та тривогу, а також може призвести до порушень у житті ЛГБТ, формуючи неприродні синусоїдні траєкторії життєвого шляху.

Ставлення соціуму до ЛГБТ+ спільноти

Гомофобія, дискримінація, стигма за ознакою статі, а також політики і практики гетеросексизму і гетероцентризму, що суперечать демократичним цінностям і принципам, обумовлені дискурсом про універсальність традиційних цінностей і прихильністю до патріархальності. Вони сприяють дискримінації та соціальної ізоляції, зумовлюють формування інституціоналізованої гомофобії, що виражається у системних фактах дискримінації з боку соціальних інститутів до лесбіянок, геїв, бісексуалів, трансгендерів у пріоритетних сферах життєдіяльності. А саме – в освіті, медицині, сфері зайнятості, дозвіллі тощо. Як зазначалося нами раніше, високі показники негативізму стійко зумовлені не лише релігійністю, відсутністю соціальних контактів з представниками ЛГБТ-спільноти. Але й прихильністю до традиційних гендерних установок, вірою у традиційну ідеологію сімейних відносин, а також прихильністю до філософії догматизму.

Ставлення соціуму до ЛГБТ+ спільноти в цілому можна характеризувати як кон’юнктурне маніпулювання чи дистанціювання від актуальної проблематики. Наведемо низку власних узагальнюючих чинників, що визначають ставлення нашого оточення до представників ЛГБТ+ спільноти:

• найбільш толерантне ставлення демонструють люди, які мають позитивний досвід взаємодії з ними (інтенсивність спілкування з ЛГБТ визначає загальну толерантність, зменшує вплив забобонів);
• чоловіки, порівняно з жінками, менш є толерантними до представників ЛГБТ-спільноти;
• молодь, зважаючи на менший рівень консерватизму, має менше упереджень щодо ЛГБТ.

Дистанційність та відчуженість

Рівень дистанційності, що визначає ставлення нашого оточення до представників ЛГБТ-спільноти складається із двох компонентів:

1. Рівня відчуженості по відношенню до ЛГБТ.
2. Оцінки свого власного становища в суспільстві порівняно зі становищем представника ЛГБТ-спільноти.

Щодо «рівня відчуженості», то ступінь відчуженості в нашому оточенні по відношенню до ЛГБТ респондентів був визначений як середній. Щодо «оцінки свого власного становища», то загалом в оточенні підтримується ідея рівних прав для представників ЛГБТ-спільноти та всіх інших громадян.

Однак, готовність оточення до прийняття ідеї, що гомосексуальні пари можуть реєструвати свій шлюб та (або) усиновлювати/виховувати дітей, складно назвати навіть середньою. Все ж таки нижче середнього є оцінка готовності до прийняття ідеї про можливість гомосексуальних пар виховувати/усиновлювати дітей. Тут всі займають або амбівалентну позицію (переважно молодь). Або ж допускають таку можливість за наявності деяких «умов» у контексті міркувань «Що-Якщо», «Якщо-То», «А це значить» (доросле населення).

Список джерел

1. The proportions of heterosexual and homosexual pedophiles among sex offenders against children: An exploratory study. Journal of Sex & Marital Therapy Volume 18, 1992 – Issue 1. URL
2. Dr Dan Siegel’s Window of Tolerance (1999). URL
3. Чем отличается вера от религии? URL

Ілюстрація radiosvoboda.org