Токсичні батьки: чого не варто робити у вихованні підлітків?

Виховання є одним з ключових факторів розвитку і формування особистості. Саме те, що людина винесе з батьківського дому, так чи інакше впливатиме на неї протягом усього життя. Бути батьками — величезна відповідальність. В ідеалі батьки мають бути чуйними, люблячими, розуміючими. А також підтримувати своїх дітей, бути для них прикладом та авторитетом. На превеликий жаль, так буває далеко не завжди. Часто дорослі переносять свої власні травми, комплекси, розчарування або нездійснені мрії на своїх дітей. Така поведінка є травмуючою. Детальніше про токсичних батьків та червоні прапорці у вихованні дітей, поговорили з психологинею, психоаналітикинею, членкинею Українського Психоаналітичного Союзу — Оленою Павлович.

Насамперед, психологиня наголошує на тому, що до підліткового віку дитина сприймає свою родину як єдино правильну. Вона не замислюється над тим, що є інші родини і там може бути інша специфіка життя, інші правила тощо. Те, що відбувається в її родині, — це єдино правильне та нормальне. Ця картинка лягає на цей “білий аркуш” психіки дитини головним пластом інформації, на якому вже далі базується все інше. Тож, що у поведінці батьків травмує дітей?

Надмірна опіка батьків

Самостійність є обов’язковим елементом у процесі дорослішання дитини. Особливо важливо надавати цю можливість дитині у підлітковому віці. Оскільки надмірний контроль з боку батьків унеможливлює розвиток таких необхідних для життя якостей, як вміння проявляти ініціативу, відповідальність і самоконтроль.

“Через надмірний контроль дитина перестає відчувати власні бажання. Контроль потрібно відпускати поступово, починаючи з малечку. Тобто, коли дитина пішла у садочок, вона вже умовно пішла жити своїм життям. І дуже добре, коли дитина розповідатиме батькам щодня про те, що у неї відбулось, яка дівчинка/хлопчик сподобався, з ким вона почала дружити тощо. Але не потрібно намагатися щоразу у виховательки питати, як провела час дитина, що вона їла і т.д. Коли дитина вже йде до школи, не потрібно бігти домовлятись з класним керівником про те, щоб вам усе повідомляли або ставились до дитини якось по-особливому. Дитина йде у доросле життя — щось вона захоче вам розповісти, щось — ні, і це нормально. Ненормально, коли дитина взагалі нічого не розповідає. І це вже може означати, що дитина вам не довіряє. І якраз якщо ви надмірно контролюєте дитину, то вона і не буде нічого розповідати. Саме такий контроль та надмірна залученість у життя дитини, буде її лякати та відштовхувати. Важливо давати дитині автономність”, — наголошує Олена Павлович.

Відсутність підтримки і постійна критика

Така поведінка батьків може призвести до формування низької самооцінки у дитини. А також до того, що у дорослому житті дитина, що постійно піддавалась критиці, буде залежною від думки інших людей і неспроможною ухвалювати особисті рішення. За словами психологині Олени Павлович, все залежатиме від того, на яку структуру особистості лягатиме ця життєва історія.

“Може бути і таке, що людина у дорослому житті взагалі відмовиться від близького спілкування, обираючи самотність замість сім’ї. Адже буде відчувати себе негідною, нікчемною, боятись, що це побачать інші, якщо близько до себе підпустити. З іншого боку, така поведінка батьків — це прямий шлях до того, щоб у дорослому віці у людини виявився нарцистичний розлад особистості. Це практично не лікується і з цим дуже важко жити, особливо налагоджувати нормальні відносини. Це не обов’язково може статись, але ж вірогідність все – таки є”, — пояснює психологиня.

Засудження та заборона на прояв емоцій

“Зокрема, важливо згадати про заборону на прояв агресії. Це може призвести до того, що така дитина вже у дорослому віці матиме суттєві проблеми та не вмітиме побудувати власне життя. Вона може з легкістю стати жертвою в будь-яких ситуаціях, починаючи з сімейного життя і закінчуючи роботою, де вона потерпатиме від керівника-агресора. Варто зрозуміти, що емоції існують незалежно від нашого бажання, незалежно від того, приймаємо ми їх чи ні. Мати почуття та емоції, навіть ті, що сприймаються як неприйнятні, — це нормально. Якщо, наприклад, взяти агресію, то її варто перенаправляти у соціально прийнятне русло. Наприклад, активно прагнути чогось, досягати цілей, наприклад, будувати кар’єру, — це також прояв агресії, але соціально прийнятний. Також коли людина чітко розставляє межі і каже “ні” — це теж може сприйматися іншими як агресія. Але насправді, людина не має бути доброю з усіма, не має бути зручною для інших, нехтуючи власними інтересами. Якщо людина не навчиться говорити “ні”, то в сімейному житті і на роботі вона буде прагнути всім догодити і боятися засудження, що призведе до невдалих стосунків та відсутності кар’єрних успіхів. Тобто забороняти собі агресію — це також означає не дозволяти собі відстоювати власні кордони та не дозволяти собі жити власним життям”, — зазначає Олена Павлович.

Також психологиня згадує розповсюджене серед батьків “хлопчики не плачуть”. І нагадує, що будь-яка людина незалежно від статі, може відчувати різний спектр емоцій. Така заборона може у дорослому віці проявитися як ігнорування та заперечення людиною страждання? та горя. А біль не можна заперечувати, його важливо прийняти і пережити — виплакати, викричати, проговорити тощо.

Ігнорування і порушення особистих кордонів

“Щодо фізичних кордонів, то у дитини має бути окреме місце для сну, окреме місце, де вона робить домашнє завдання. В ідеалі має бути власна кімната, яка має зачинятися. І без стуку, як мінімум, до цієї кімнати не можна заходити. Найбільш важливим є поважати і не порушувати емоційні кордони дитини. Наприклад, не варто надмірно цікавитись, з ким товаришує дитина, які батьки в цих друзів тощо. Тим паче активно обговорювати це з іншими. Тобто потрібно довіряти дитині, що вона може самостійно в цьому розібратись. В такому випадку, у разі чогось вона звернеться до вас по допомогу. Якщо порушувати ці кордони і знову ж таки надмірно контролювати, дитина до батьків не звертатиметься. Також до порушення особистих кордонів належить ігнорування бажань дитини. Батьки вирішують за дитину, з ким їй спілкуватись, в які секції ходити тощо. Це придушення волі дитини. У дорослому віці людина, за яку все вирішували батьки, не буде автономною, не буде знати, чого хоче, буде безініціативною. Більш того, звичка батьків контролювати життя дитини залишиться і тоді, коли вона виросте. Це не дасть людині самостійно будувати своє життя, а також будувати свою власну родину”, — наголошує психологиня.

Маніпулювання

Батьки завжди хочуть, що їхня дитина щодня ставала кращою. Втім, для досягнення цієї мети батьки нерідко вдаються до маніпулювання. Це абсолютно помилковий метод.

“Є вісім ключових видів маніпуляцій. Серед них найпоширеніша у родині маніпуляція — це маніпуляція любов’ю. Як це виглядає? Це фрази, на кшталт: “Я ж тебе люблю, як ти можеш так зі мною себе поводити?” або “Я ж твоя мама, як ти можеш мені відмовити?” І це може початися у дитинстві, а продовжуватись все життя.

Порівнювання

“Якщо в родині більше однієї дитини, то завжди буде елемент змагання між дітьми. Як мінімум за головний ресурс в сім’ї — за любов батьків. Це про сиблінгові змагання і ревнощі. І цей елемент достатньо травмуючий, але в контексті подальшого зростання та розвитку він в принципі прийнятний. На жаль, буває і так, що вже дорослі люди досі з’ясовують, кого з них батьки люблять більше. І це вже не норма. Щодо саме порівнювання зі сторони батьків? Коли воно стає токсичним? Тоді, коли на рівні з іншими дитина завжди “програє” в очах батьків. Адже перше віддзеркалення себе дитина бачить саме в очах мами і тата. І від того, що батьки будуть казати дитині, залежить її самосприйняття. Якщо дитина чує від батьків “Ти поганий, а хтось хороший,” — дитина не буде прагнути стати кращим. Навіщо? В очах батьків вона вже програла.

Батьки мають проявляти свою любов у підтримці дитини. Тобто віддзеркалювати більше позитивних якостей дитини і менше поганих. Замість того, щоб порівнювати, батькам варто звернути увагу на індивідуальність своєї дитини, на її винятковість, унікальні риси. Порівнювання дитині вистачить і в дорослому житті, починаючи з оцінювання в школі. Також батькам варто уникати формулювання: “Ти хороша, а хтось поганий”. Це негативний приклад відношення до людей. В дорослому віці така людина при побудові стосунків (дружніх, робочих, кохання тощо) може постійно шукати, за що критикувати інших, замість побудови чуйних та приязних відносин”, — пояснює Олена Павлович.

Твердження, що дитина повинна батькам

Токсичні батьки часто думають, що діти повинні їм щось, тому що батьки витратили на них так багато часу та сил. Від таких батьків нерідко можна почути щось на кшталт : Я тебе народила, скажи “дякую”, “я важко працюю, щоб ти мав (-ала) все”.

“Ну підліток сказав би, що не просив, аби його народжували. І був би цілком правий. Батьки приймають рішення народити дитину, і таким рішенням беруть на себе цю відповідальність цілком усвідомлено. Дитина має захотіти бути хорошим сином/ хорошою донькою і турбуватися про батьків. І це бажання залежить від самих батьків. Батьки мають побудувати довірливі відносини, які базуються на любові та участі в житті дитини, мають навчити своїм власним прикладом любити і відчувати біль іншої людини, а не тільки брати від батьків. А також підтримувати ці довірливі відносини, коли дитина подорослішає. Чому це важливо? Часто можна спостерігати, як діти забезпечених чи відомих людей у дорослому віці припиняють спілкування зі своїми батьками. Незважаючи на те, що отримували від народження лише найкраще. Чому так відбувається? Ці діти отримують зазвичай все, крім любові та уваги. Адже такі батьки постійно зайняті собою і кар’єрою”.

Реалізація батьками власних мрій за рахунок дитини

Нерідко буває так, що батьки проектують на дитину свої нездійснені мрії. Наприклад, людина хотіла досягти успіхів в спорті, але через певні перешкоди не змогла цього зробити. І тепер вона змушує свою дитину ходити до спортивної секції попри те, що дитина хоче, наприклад, малювати.

“Особливо це травматично, коли з дитини прагнуть зробити геніального гімнаста, фігуриста тощо.  Батьки відправляють дитину на секцію змалечку. І до того моменту, поки дитина подорослішає і зможе висловити свої бажання, вона вже багато часу  і сил витратить на те, чого прагнуть батьки. В неї не буде часу розібратись, чого вона хоче насправді. І це зазвичай перетворюється на справжню трагедію, адже дитина проживає не своє життя. Більш того, геніальними та відомими такі діти у більшості випадків у майбутньому так і не стають. Це перетворюється на розчарування і горе як для самої дитини, так і для батьків”.

Втягнення дитини у конфлікт дорослих

“В ідеалі мама повинна підтримувати авторитет батька в очах дитини, а батько — авторитет матері. Втім, є ситуації, коли дитиною відкрито маніпулюють, наприклад, підкупають її, або нав’язують думку, що один з батьків поганий. Наприклад, коли батьки розлучені. Це травмування дитини. До чого це може призвести? Уявімо ситуацію, коли маленький хлопчик почув напряму від мами, або десь в її розмові з кимось, що його тато поганий, пішов з сім’ї і через нього в мами багато проблем. Діти змалечку мають підсвідоме відчуття, що вони є частиною мами і тата. І такий хлопчик буде заперечувати в собі чоловічу частину. В майбутньому це може призвести до неможливості створити власну родину тощо”, — пояснює Олена Павлович.

Батьки не чують дитину

“Якщо маленька дитина розповідає батькам про те, що її турбує, а батьки не чують і не сприймають її переживання, емоції, бажання серйозно, то з часом ця дитина перестає взагалі щось розповідати. І звідси починаються серйозні проблеми. Батьки мають бути зацікавленими у житті дитини і уважними до того, про що вона говорить. Дитина, яка залишається сам на сам зі своїми бажаннями та емоціями і відчуває себе непотрібною, в дорослому віці стає непотрібною самій собі — нічого не хоче, ні до чого не прагне тощо. Серед таких людей багато залежних. Залежні від алкоголю, наркотиків, азартних ігор — це люди з величезним дефіцитом, вони “пусті”— у них немає ні бажань, ні потреб. Звідки беруться “спустошені” люди? Їх не наповнили батьки…” — пояснює психологиня.

Образливі жарти з боку батьків по відношенню до дитини

Батькам варто утримуватись від гострих та образливих коментарів щодо поведінки або самовираження дитини через її зовнішній вигляд.

“Ображати власну дитину — це не про любов. Це про особисті травми та комплекси батьків. Це абсолютно неприйнятна поведінка. Дитина має бачити повагу до своєї особистості. Образливі жарти і слова — це не просто про критику дитини, це про те, що батьки зуміли підібрати такі слова, щоб “вколоти дитину”. І тут батьки мають задатися  питаннями : “Чому вони хочуть зробити боляче власній дитині?”. А також: “Який зворотній зв’язок вони отримають від дитини у майбутньому?”.

Якщо Ви прагнете зрозуміти свою дитину і побудувати довірчі відносини з нею, ми запрошуємо Вас на онлайн-тренінг, який відбудеться 27 січня. У форматі живої розмови ви дізнаєтесь “Чому підлітки роблять усе навпаки?”. А також зможете поставити фахівцям своє запитання та одразу отримати відповідь. Більше інформації про тренінг за посиланням. 

Фото: Wavebreak Media

Зверніть увагу, раніше HUBZ розповідав про вплив соцмереж на підлітків.

Олена Павлович — психологиня, психоаналітикиня, членкиня Українського Психоаналітичного Союзу. 

Контактна інформація за посиланням.

Зв’язатися через соцмережі.