Понад 700 000 людей у світі протягом року помирають від самогубства. Такі дані Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ). І зрозуміло, що ця статистика далеко не вичерпна. Пораховано тільки ті факти, що були офіційно встановлені і набули розголосу.
Та чимало самогубств відбувається у тіні, та, за мовчазною традицією суспільства, списується на нещасний випадок або загибель з необережності. Сама тема самогубства у суспільстві вважається закритою. Її не прийнято обговорювати й аналізувати. І замість динаміки до подолання проблеми, ми маємо зворотній процес. Тому ВООЗ закликає на наступні три роки змінити наративи у дослідженні теми суїциду. Зняти, нарешті, тавро заборони і почати обговорювати тему та всі її аспекти вголос.
“Трирічна тема Всесвітнього дня запобігання самогубствам у 2024–2026 роках – “Зміна наративу про самогубства” із закликом до дії “Почніть розмову”. Ця тема спрямована на підвищення обізнаності про важливість зменшення стигматизації та заохочення до відкритих розмов для запобігання самогубствам. Зміна наративу про самогубство означає зміну нашого сприйняття цієї складної проблеми та перехід від культури мовчання та стигматизації до культури відкритості, розуміння та підтримки”, – рекомендує ВООЗ.
Суїциди в Україні: що каже статистика?
За даними Українського медичного часопису, Україна входить до десятки країн з найвищими показниками самогубств. Тож необхідно всіма способами привертати увагу до цієї кричущої проблеми. Адже не всі можуть говорити про це відкрито, інколи — це навіть тема-табу. Таке ставлення до проблеми стає причиною появи стигми у суспільстві, і люди, які потребують допомоги, бояться за нею звернутися.
Смерть від суїциду займає друге місце в Україні після природної смерті та смерті від зовнішніх причин. Більшістю осіб, що вчинили самогубство, є підлітки віком до 14 років. Експерти також відзначають, що спроби самогубства найчастіше роблять молоді люди у віці від 14 до 29 років, що в переважній більшості живуть в розвинених промислових районах. Такою була статистика до війни.
Загалом, міркування про самогубство – найчастіше ознака не відсутності, а якщо хочете, надлишку розуму (чи інтелекту, усвідомленості). Багато людей у той чи інший час думають про суїцид. 80% людей визнають, що вони грали ідеями про суїцид.
У радянські часи існувало переконання, що суїцид – явна ознака психічного захворювання. Тобто кожен суїцидент посмертно отримував звання ненормального. А тих, кого вдалося витягнути з лап смерті після спроби вкоротити собі віку, довічно ставили на облік у психіатра (з усіма наслідками).
Самогубство і релігія
А що нам про самогубство каже традиційна релігія? Що самогубство – великий смертний гріх.. Ще донедавна самогубців прийнято було ховати в окремій частині кладовища. Без хреста, без надгробку. Хіба з лаконічною сірою табличкою на стовпчику. Людину, яка добровільно пішла з життя – не відспівує церква, на похорон не прийде священик. За них не служать “заупокійні”. Місце, де скоєно суїцид, рекомендується якнайшвидше освятити, а краще – тричі, після великих релігійних свят. Вважається, що після самогубства душу втрачено навіки. Бо релігія вчить, що життя – це біль, і хто не справляється з вагою свого “хреста” і не здатен вистояти всі випробування долі – той слабкий, слабодухий, егоїстичний, не вартий ні жалю, ні співчуття.
Близькі самогубців не підуть ділитися своїм горем з друзями і товаришами. Бо реакція, на яку вони можуть розраховувати від оточуючих – мовчазний або гнівний осуд, нездорова цікавість пліткарів, і тотальне нерозуміння з боку тих, хто не звик до гучного прояву емоцій. Навіть співчуття якщо і буде, то дуже стримане і скупе.
А все чому? Бо тема самогубства з дідів-прадідів так затабуйована у суспільстві, що знімати з неї ланцюги заборон доведеться десятиліттями. А робити це необхідно, бо самогубця залишає по собі родичів і близьких з горем, яке несила пережити сам на сам.
“З точки зору багатьох психологічних напрямків самогубство розглядається як слабкість, як неможливість подолати складні життєві обставини. З точки зору родинної системи, я зустрічала такі родинні історії, де якщо в родині вже були самогубства, то вони будуть повторюватися. Про це свідчать і наукові дослідження. Коли родина не може справитися зі смертю близької людини внаслідок самогубства, то потім хтось з близьких також коїть самогубство. І іноді в цих родинах реалізується дезадаптивний шлях подолання важких життєвих обставин, шлях проживання горя. Дезадаптивний – маю на увазі зловживання психоактивними речовинами. І також присутнє уникнення спілкування з суспільством, уникнення отримання психологічної допомоги. І все через те, що спільнотою не визнається цей тип втрати”, – пояснила психолог, голова Міжнародної асоціації по роботі з горем та тяжкою втратою Лариса Рибик.
Суїцид – це смерть, що не схожа на жодну іншу. І ті, хто пережили самогубство коханої або близької людини, змушені змагатися із болем, який не порівняти ні з чим іншим. У людей, які стали жертвою суїциду близького, життя вже ніколи не буде таким як раніше. Їхнє життя назавжди поділиться на “до” і “після”. І страшне “після” у жертв суїциду близького залишить у душі чорну прірву з нерозуміння, гніву і неприйняття, яку нічим не заповниш, від якої ніколи нікуди не сховаєшся.
Самогубство близьких людей: як пережити втрату
Близькі людей, які пішли з життя, вкоротивши собі віку, страждають від браку розуміння в суспільстві цієї чутливої теми і дуже часто – від некоректної і нетактовної поведінки оточуючих. За словами Лариси Рибик, у ситуації обговорення чийогось самогубства немає місця питанням чи зауваженням на кшталт:
- Куди ж ви дивилися?
- А де ви були в цей час?
- Та як ви могли таке допустити?
- А чому ви нічого не зробили, щоб попередити трагедію?
- Чим же ви довели його/її до такої трагедії?
- Ну про кого-кого, а про вас і вашу родину я б такого в житті не подумав!
Ці і подібні репліки є грубими і абсолютно нетактовними.
Натомість треба створити простір, який дасть зрозуміти людині, що вона має право поділитися своїм болем. Сприяємо тому, щоб людина могла поруч з нами прожити свої емоції. Витримуємо ці тяжкі емоції. Ми можемо підтримувати, не випитуючи болісні подробиці. Ми також можемо допомогти з подоланням почуття провини.
“Почуття провини є при будь-якому виді втрати близької людини. Але почуття провини після самогубства близького – гіпертрофоване. Близькі вважають, що могли щось зробити, попередити, запобігти і не зробили. Ні, не могли. Ми не можемо знати, що відбувається в голові іншої людини, які випробування вона здатна стійко пережити, а на яких зламається. Більшість експертів з цієї теми кажуть, що по обличчю і поведінці самогубці ніколи не розпізнаєш, що він надумав вкоротити собі віку. Ми можемо сказати: “У моїй історії, моєму житті, немає місця самогубству. Але я визнаю право іншої людини розпорядитися її життям на її власний розсуд. Я поважаю історію іншої людини і не маю право засуджувати когось за його рішення і вчинки. Я знаю, що це просто шалене горе для родини, і я поділяю твій душевний біль!”, – додала Лариса Рибик..
Вкрай важливо дати знати, що ті, хто втратили близьку людину через суїцид, не самотні. Що їм не потрібно приховувати свої страждання, вдягати маски буденності й імітувати нормальне життя.
Кожен, хто зазнав подібної трагедії, пережив гіркий досвід непосильного тягаря. І ми, оточення, спільнота, маємо стати тією сповненою співчуття “подушкою”, яка дасть можливість виплакати, викричати і виговорити весь нестерпний біль від такої тяжкої втрати.
Читайте також “Суїцидальна поведінка: що варто знати, щоб вчасно відреагувати”.
Ілюстративне фото з відкритих джерел
Ми любимо тексти без помилок. Але часом вони трапляються. Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.