Океан нескорених: ветеран із тяжким пораненням про підготовку до Row4Ukraine

У житті пана “Геолога” були каяки, вітрильники, і була козацька “Чайка”. А ще – Чорне і Балтійське море, гори і степи. Було купа пригод у яскравих мандрівках. А потім… війна, фронт, поранення, життя навпіл: “до” і “після”. Лікарня, складні операції, безкінечна реабілітація. І знову світло в кінці тунелю! Морський піхотинець зі Львова Іван “Геолог” Гаврилко, ветеран із тяжким пораненням, поділився з читачами Hubz думками та емоціями напередодні великого старту. На початку грудня двоє українців і двоє британців на “шаттлі з веслами” підкорять Атлантичний океан. Усе у межах проєкту Row4Ukraine, що має стати доброю традицією на роки.

Як Ви дізналися про цю місію і як сприйняли можливість приєднатися до неї?

– Загалом про такий вид мандрівництва, як “океанська гребля”, я дізнався від Павла Дмитровича Резвого. Це друг нашої родини, колега мого батька. Він перетнув Атлантику на веслах. То була така цікава та захоплююча розповідь від нього. Це було давно вже, багато років тому. Потім він перетнув ще й Індійський океан. Правда, я ніколи не думав, що буду брати участь в тому насправді.

Мені запропонували приєднатися до експедиції, коли я лікувався у Франції. І все було дуже неоднозначно, бо я внаслідок поранення міг і не ходити. Рука була переламана, нога була дуже сильно пошкоджена. А тут мені запропонували взяти участь в такому ветеранському переході. Ще десь у листопаді або у грудні 2022 року. Я, звісно, погодився. Тому що втрачати мені було нічого. А якби я відмовився, а одужав би, відносно, то потім би жалкував, напевно. Бо я люблю пригоди. Загалом, відмовитися я завжди міг, у будь-який момент.

Тобто, можливість приєднатися до команди шукачів пригод стала для Вас ще одним стимулом відновлюватися якнайшвидше?

– Так воно і було. Я коли трішки пішов на поправку, то почав у свого фізіотерапевта просити якісь програми для пришвидшення реабілітації: для зміцнення руки, укріплення м’язів ноги. У Франції я дуже хотів ходити на гребний тренажер. Але оскільки у руці променевої кістки майже не залишилося, там була встановлена пластина, то мені не дуже дозволяли активно займатися. Але робили певні вправи, максимально наближені до того, до поступових навантажень на руку і на ногу. Часом з’являлися такі думки: а що буде, якщо я не справлюся? Все ж попереду – відкритий океан. А якщо буде боліти рука, нога, і я не зможу? Це усе мене стимулювало швидше реабілітовуватися.

А зараз як? Упевненість у фізичній силі повертається?

– Ой, ні. До того ще далеко. Я поспілкувався нещодавно з учасниками подібних переходів, і мені пояснили, що в такого роду місіях важлива не стільки фізична витривалість, скільки моральні настанови. Бо це не спорт. Це навіть не марафон. Це такий своєрідний тривалий, затяжний туризм. Одноманітний, з купою своїх “траблів”, складних нюансів. Це більше випробування на витривалість. Це не забіг, і не регата – це не спорт, однозначно. Ну, якоюсь мірою – спорт, але не такий, до якого ми звикли: ривок, ривок, ще ривок і перемога. Ні, тут не так. Океан води і море випробувань.

Але ж ви любите пригоди. Значить, має “зайти”?

– Та власне, пригоди я люблю. Перепробував купу різного: від гір до вітрильництва, і закінчуючи, так би мовити… війною.

А сьогодні наслідки травм наскільки даються взнаки? Адже попри моральну витривалість, доведеться ще й гребти.

– Нуу… У лівій нозі у мене відчуття постійно таке, ніби я ходжу у валянку. Тобто, частину м’язів я просто не відчуваю. Наприклад, після поранення я не можу їздити на автомобілі з механікою. Тобто, ще витиснути щеплення я зможу, а от відпустити плавно – вже ні. Тобто, так-сяк їхати можу, але це трохи небезпечно. Тому не ризикую. Рука більш-менш відновилася. Хоча від променевої кістки лишився всього фрагмент, а решта – пластина. Але загалом, як ми були на тренуванні трохи більше місяця тому, мені, в принципі, було доволі комфортно гребти. Єдине – з незвички я навіть у рукавицях понатирав собі долоні. Але то лише через те, що у мене не було практики, і я просто неправильно тримав весла. Бо це трохи інакше, ніж каяк, трохи інша методика. Але то теж з практикою приходить.

А що ви чули про морську хворобу і що про це думаєте?

– Чув? Про морську хворобу я не просто чув, я її відчув на собі багато разів, коли брав участь у походах по Чорному морю на козацькій “Чайці”. Трохи вітрильництвом займався. Маю досвід переходу Балтійського моря на вітрильнику “Завіша чорний” з польськими скаутами. Такий корабель у них колись був, принаймні. Не знаю, чи тепер ще є, але тоді був, величезний корабель. Тобто, я то все відчув на собі. І “годував рибок” свого часу, у Чорному морі і на Балтиці. Не океан, звісно, але все ж.. Тобто, морська хвороба – це те саме що і гірська, на певній висоті трохи зле себе почуваєш, а потім акліматизовуєшся. Просто у когось поріг той трішки вищий, у когось нижчий, та й усе.

Тобто, ворога знаєте “в обличчя”?

– Так! Зараз ще є купа ліків, пластирів, наклеїв за вухо, його тиждень можна не знімати. І воно там собі працює, на вестибулярний апарат впливає і дає часткове полегшення. Тобто, зараз це взагалі не проблема.

А чи познайомилися вже з партнерами? Як вони Вам?

– З Енді і Лі Спенсером я спочатку був знайомий заочно, виключно через чат наш. Туди нас додав Дмитро Резвой. Ми там списувалися. У мене поганенька англійська насправді. Так-сяк розумію. Я її вдосконалюю завдяки хлопцям, бо це живе спілкування, плюс-мінус. А наживо я з ними познайомився, перебуваючи у Британії на тренуванні. Тобто, ми декілька днів прожили у Енді в службовій квартирі, у Тауері. Енді – взагалі дуже цікава людина. Він біфітер церемоніальної варти короля і хранитель ключів від Тауеру. Це дуже поважна посада. Щоб претендувати на неї, треба мати мінімум 20 років служби в армії. Енді приблизно 30 років прослужив у Королівській морській піхоті. Брав участь у великій кількості серйозних операцій. Він дуже поважний чоловік. Лі – теж морський піхотинець, тепер – мотиваційний тренер. Він уже двічі переходив Атлантичний океан на веслах. Одного разу – одиночно, соло, інший – в екіпажі з чотирьох мореплавців, кожен – ветеран із тяжким пораненням. У них тоді на чотирьох людей було три ноги. Один хлопець взагалі мав високу ампутацію, вище колін. А решта членів екіпажу мали по одній нозі. І вони перейшли Атлантику!

Недавно у Вас у команді сталася заміна, буквально на старті. Як до цього ставитеся?

– Четвертий член екіпажу приєднався до нас буквально днями. Це Павло Білоус. Я його знаю дуже давно. Він сам виявив ініціативу приєднатися до нас. Людина, яка любить пригоди. Теж ветеран із тяжким пораненням. Якось просто подзвонив до мене, і запитав, чи буде можливість взяти участь у разі продовження проєкту на наступні роки. Якось при нагоді ми обговорювали вже з організаторами, що було би добре, щоби підкорювати океан стало щорічною традицією для ветеранів. Це були такі далекоглядні плани. Я дав Павлові телефон Дмитра, він налагодив контакти і на тому все закінчилося. Потім так сталося, що хлопці (боєць 92-ї ОМБр Ігор “Булат” Дерман із Бердичева, доброволець з Рівненщини Семен “Сем” Лагун – ред.) не змогли взяти участь у переході, і на певний час це стало проблемою. А Павло, так би мовити, вже був у дублюючому складі, і таким чином ми зробили заміну.

А чи встигне Павло підготуватися? Він до вас приєднався, так би мовити, “з коліс”?

– Павло – пластун, як і я. Ми легкі на підрив. Він взагалі не питав особливо, що з собою брати. Уточнив тільки, чи можна взяти з собою гітару. На що йому сказали, що гітара – це добре. Але може розмокнути. Тож якщо не боїшся брати, то бери, чому ж ні. То він вже придумав, як її замотати. Павлові дали перелік, що з собою взяти. Обов’язкове спорядження забезпечується організаторами, і він вже готовий до пригод.

А як обирався сезон для подорожі, і чи не буде це сезон підвищеної небезпеки в Атлантиці?

– Лі Спенсер – досвідчений океанський гребець, у нього вже за цим напрямком – дві експедиції. І в цей сезон приблизно, залежно від того, як рушимо, від Гран-Канарія будемо спускатися на південь (один із Канарських островів, третій за величиною, площа 1560 км², в архіпелазі після Тенерифе та Фуертевентура – ред.). До чотирнадцятої паралелі. І використовуючи течії, вітер і свої натерті руки будемо догрібати через океан до Барбадосу (держава-острів у Карибському морі в групі Малих Антильських островів – ред.). У цей період якраз вітри дмуть у потрібному нам напрямку, погода має бути найбільш стабільна. Тобто, це саме теплий період біля екватора. Тому, думаю, проблем не буде, океан має нам сприяти.

Дай, Боже! А оцінювали, скільки це забере часу?

– Десь до двох місяців, залежно від того, коли рушимо. Грудень і січень, орієнтовно так.

А далі? Відпочинок на Барбадосі?

– Ой, сильно навряд чи. Не скажу за відпочинок. Бо наше відрядження прораховане з запасом. Можемо з якихось обставин не вийти 1 грудня, можемо перенести. Може бути певна технічна накладка, непередбачувана зміна погоди тощо. Загалом, я не думаю, що у нас буде час на відпочинок. Тому що у нас буде перехід через океан, який триватиме невизначений термін, умовно кажучи, до двох місяців. Далі святкування, купівля магнітиків на холодильник і повернення додому, на роботу. Я особисто далі повернуся на службу в армію, у тилову службу. Та й у хлопців є плани.

Як запланували шлях додому? Це буде переліт?

– У нас переліт із Польші до Гран-Канарія, Лас Пальмас. Далі перехід на веслах до Барбадосу. А звідти буде повернення літаком. З пересадками чи без пересадок – поки не знаю. Можливо, через Лондон. Можливо напряму. Я не знаю, на такі великі відстані не літав, Найдальше, куди я літав – це Жешув-Лондон, Жешув – Париж, по півтори-дві години максимум, десь так, довше не літав. А тут переліт до Лас-Пальмас буде тривати 5 годин. Це вже для мене стрес, так би мовити. Я не те щоб боюся літати, але в момент відриву літака почуваюся трохи некомфортно. А як подумаю, що з Барбадосу назад летіти так довго, годин десь 8-10. Ну, але треба – то треба.

Отакої! Дев’ятий вал не страшний, а зліт і посадка – не найкращі моменти?

– То я ж – морський піхотинець, а не льотчик (сміється – ред.).

А що з провіантом? Сухпай? Чи буде й борщ? Будете десь поповнювати запаси?

– Ні, ми не будемо нікуди заходити. Бо це буде чітко окреслений перехід, з точки А у точку Б. В основі харчування у нас будуть британські сухпаї армійські. І крім того, у нас є сухпайки українського виробництва туристичні. Від компаній “Джеймс Кук” і “Їдло”, доволі такі якісні і калорійні. А ще будуть морські продукти, що зловимо. Там цілком нормально можна ловити рибу. Або коротенька вудочка, або просто котушка, з гачками. Викидається за борт, метрів на 50, і просто волочиться за човном. Її так легенько посмикуєш і відчуваєш, чи там щось є, чи нема. Це у вільний від греблі час, просто щоб урізноманітнити наш раціон, то можемо собі й порибалити. Хоча раціон і без того буде багатий і на білки, і м’ясо, і рослинні компоненти, клітковина. Раціон збалансований, нам його складали досвічені люди. Ми ж розраховували на п’ятьох, а вирушимо вчотирьох. То у нас ще й буде запас, переживати нема підстав.

Вода є бутильована, яка використовується як баласт і аварійний запас води. А основне джерело води – це опріснювач. Дорогезна штука, дуже крута, коштує, як крило літака. Це втілення просто неймовірних технологій. Приблизна продуктивність – 30 літрів води на годину. Тобто, навіть і помитися можна. А плюс на крайній випадок, якби щось неприємне сталося з цим опріснювачем, у нас буде ще й ручний.

Тобто, фізику з хімією теж треба знати, а не лише веслування і навігацію?

– Так, плюс матеріальну частину човна, знати, що як ремонтується, що до чого кріпиться, що і як заклеїти у разі чого, поміняти помпу, контакти перевірити тощо. Плюс човен нафарширований апаратурою: радар з GPS суміщений, радіозв’язок, метеостанція. Тобто, це не просто човен з веслами, це високотехнологічна капсула, шаттл справжній, але зі спортивним нахилом. Та ще й буде супутниковий зв’язок і відео. Будемо постити відео на сторінці, вести своєрідний відео журнал. Про всі події, які будуть відбуватися – розкажемо. Якщо нічого не буде відбуватися, будемо якісь історії знімати, щоб щось цікаве показати і розповісти. Слідкуйте за нами у соцмережах.

Діліться враженнями якнайчастіше. А ми будемо щиро вболівати за наших відважних мореплавців. У добру путь!

Фото з особистого архіву Івана Гаврилка

HUBZ – інформаційний партнер україно-британської експедиції Row4Ukraine.