Інклюзивне навчання: розвінчуємо міфи

Інклюзивне навчання  — це гарантована державою система освітніх послуг, що базується на принципах недискримінації, врахуванні багатоманітності людини, ефективного залучення та включення до освітнього процесу всіх його учасників.

За офіційними даними Міністерства освіти і науки України, у 2022-2023 навчальному році кількість учнів з особливими освітніми потребами в інклюзивних класах закладів загальної середньої освіти становить 33861 особа. На превеликий жаль, в нашому суспільстві досі існує певна упередженість у ставленні до безбар’єрності та інклюзії, пов’язана з низьким рівнем обізнаності населення щодо цієї теми. Як наслідок, маємо певні кліше, ярлики та міфи. Сьогодні розвінчуємо найпоширеніші з них.

Міф 1. Діти з особливими освітніми потребами погано навчаються

Є поширена думка про те, що діти з особливими освітніми потребами не можуть бути відмінниками й апріорі погано навчаються. Втім, варто пам’ятати, що порушення здоров’я бувають різні й не завжди впливають на розвиток інтелекту. Наприклад, порушення зору, слуху чи опорно-рухового апарату жодним чином не впливають на інтелектуальний розвиток дитини.

Міф 2. Вчителі не знають, як працювати з дітьми з особливими освітніми потребами

За останні роки в Україні  інклюзивне навчання вийшло на певний рівень розвитку. Наприклад, відповідно до чинного законодавства у сфері освіти, у рамках підвищення кваліфікації щонайменше 10% матеріалу присвячується інклюзивному навчанню. Крім того, майбутні педагоги, які зараз закінчують ВНЗ, мають у програмі обов’язковий курс під назвою “Інклюзивне навчання”. У межах цієї дисципліни, вони дізнаються про всі нюанси роботи з дітьми з особливими освітніми потребами.

Міф 3. Діти з особливими освітніми потребами мають поведінкові порушення і цим заважатимуть навчатися іншим

Насправді, все індивідуально. Діти з особливими освітніми потребами не завжди  мають поведінкові порушення. Варто зазначити, що іноді діти без особливих освітніх потреб, мають серйозні проблеми з поведінкою і цим заважають іншим.

Міф 4. Якщо в класі є дитина з особливими освітніми потребами, то вчитель орієнтуватиметься на неї, решта учнів теж навчатимуться за спрощеною програмою

Насправді, діти з особливими освітніми потребами навчаються за своєю окремою освітньою програмою. Від цієї індивідуальної програми не залежить програма і матеріал, які вивчатиме весь клас.

Міф 5. Вчитель приділяє дитині з особливими освітніми потребами надмірно багато уваги та часу

Насправді, у класах, де навчаються діти з особливими освітніми потребами, є асистент вчителя, який допомагає йому працювати на уроці й організовувати роботу.  Згідно з офіційними даними Міністерства освіти і науки України, у 2022-2023 навчальному році кількість асистентів вчителів становить 22685 осіб. Якщо учню з особливими освітніми потребами потрібна додаткова увага, то її забезпечить асистент вчителя.

Важливо! Іноді вважають, що асистент вчителя працює лише з дітьми з особливими освітніми потребами. Це не так. Варто розрізняти дві категорії працівників — асистент вчителя і асистент дитини. Асистент вчителя — це педагогічний працівник, який допомагає вчителю провести урок, приготувати наочні матеріали, організувати роботу в групах, допомагає у технічному супроводі уроку, якщо є така потреба. Будь-яка дитина на уроці може розраховувати на увагу асистента.

Міф 6. Заклади загальної середньої освіти не мають матеріальної бази, необхідної для роботи з дітьми з особливими освітніми потребами

Насправді, якщо у школі з’являється дитина з особливими освітніми потребами, заклад може розраховувати на виділення коштів з окремого державного фонду згідно з Постановою Кабміну “Про затвердження Порядку та умов надання субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання державної підтримки особам з особливими освітніми потребами”.

Міф 7. Якщо в дитини вже під час навчання виявили особливі освітні потреби, її не можна перевести на інклюзивну форму навчання посеред року, тільки з початку наступного

Насправді ж, якщо дитина пройшла обстеження в інклюзивно-ресурсному центрі й було виявлено, що в неї є особливі освітні потреби, і школа отримала про це документи, з цією дитиною відразу повинні почати працювати належним чином.

Міф 8. Школа може вирішувати, брати чи не брати дитину з особливими освітніми потребами до себе на навчання

Насправді, якщо дитина проживає в мікрорайоні обслуговування закладом освіти, школа зобов’язана взяти її на навчання першочергово, незалежно від того, чи є в школі підготовлені фахівці.

Міф 9. Індивідуальне навчання дасть дитині більше знань, а це найголовніше

Це абсолютно помилкове судження. 

“Цінність інклюзивного навчання — у соціальних досягненнях дитини. Не навчальні, не когнітивні здобутки, а саме соціальні є вкрай важливими для дорослого життя. Знання, отримані під час індивідуального навчання, можуть врешті ніде не застосовуватися, натомість формується дефіцит досвіду спілкування, взаємодії, переживання певних стресових ситуацій, які є важливими для кожної людини”, — наголошує психологиня Христина Холодницька.

Міф 10. Діти з нормотиповим розвитком не сприйматимуть однокласників з особливими освітніми потребами або навіть знущатимуться з них

Це один з ключових міфів про інклюзивне навчання. Насправді, у дошкільному віці та початковій школі дітей з особливими освітніми потребами сприймають так само, як інших. Усе залежить лише від уміння вчителя згуртувати колектив. У старшій школі, якщо діти вчаться разом уже багато років (наприклад, з того самого першого класу), то жодних питань щодо інакшості теж не виникає. Ці питання та проблеми зі сприйняттям можуть бути в батьків, але не в дітей.

Сподіваємось, що цей матеріал сприятиме подоланню дискримінації та соціальної стигматизації в контексті здоров’я.

Зверніть увагу, раніше HUBZ писав про те, як говорити з дітьми про інвалідність.